У підлітків у їхньому віці психіка є  вразливою, оскільки вона ще формується. На це накладаються гормональні перебудови, що робить дітей цього віку ще більш чутливими до всього, що їх оточує та відбувається з ними.

Головною ознакою є зміна поведінки підлітка.

Підліток був веселим та відкритим до спілкування, а потім замкнувся, або був “колючий” – став слухняний, “хоч до рани прикладай”. Це теж має насторожити.

Все, що нетипово для вашої дитини, це привід звернути увагу!

Найпоширеніші проблеми:

• Якщо дитина не спілкується ні з ким на новому місці і не прагне – не вимагайте від неї зараз цього. Ніяких “йди на вулицю і шукай собі друзів”.

Водночас не залишайте свого підлітка ізольованим. Намагайтеся залучати до будь якої домашньої справи.

Не наполягайте, а пропонуйте, будьте прикладом.

• Відчуття безсилля через неможливість ухвалювати рішення щодо свого життя.

Часто підлітки скаржаться, що батьки їх вивезли за кордон, натомість їхні друзі залишилися в Україні.

Поясніть підлітку: “Я розумію, чому ти так почуваєшся, я б на твоєму місці почував себе подібно, втративши друзів, те попереднє життя, яке ти мав”.

Спробуйте акцентувати не на тому, що втрачено, а на тому, що ви маєте зараз і що можете робити на новому місці, де ви є.

Намагайтеся на новому місці включатися в діяльність спочатку самі, аби бути прикладом для дитини, говорити про те, що відбувається. І головне – дбайте про власні ресурси. Це теж приклад для вашого підлітка.

Буває навпаки: коли друзів вивезли за кордон, а сім’я підлітка не може цього зробити з певних причин.

Тут важливо говорити про це з дитиною, допомогти їй зрозуміти, чому ваша родина ухвалила таке рішення і які позитивні результати це може мати для підлітка (мати свій простір, свою кімнату, робити звичні справи, спілкуватися у звичному колі людей тощо).

• Відчуття агресії

Пам’ятайте, що агресія – це поведінка у відповідь на емоцію злості.

“Емоції – як повітря, ти не можеш комусь сказати: “Не дихай”, це нормально її відчувати, питання в тому, як її переживати”.

Гарний спосіб впоратися з агресією, яка виникає, – робити фізичні вправи, зайнятися інтенсивним спортом/фізкультурою або ж навпаки – медитацією, дихальні техніки.

Поганий – трощити все, що бачиш, і битися.

Отож, важливо пояснювати дітям, що відчувати агресію – це нормально.

Проте її не можна скеровувати на себе та на інших, щодо цього мають існувати правила і слідуванню цих правил важливо скеровувати дітей.

• Тривожність і страх перед невизначеністю.

Невизначеність – це частина нашого життя.

“Зараз ми вчимося толерувати невизначеність. Ми всі вже трохи цього навчилися під час пандемії COVID, тож підлітки вже трохи готові до цього, мають досвід з невизначеністю у навчанні”.

Чарівні слова: “Ми вчимося жити в умовах невизначеності, а все, що треба вчити, займає час”.

Пояснити дитині, що ви її розумієте в прагненні знати, що буде далі, але це неможливо, що у вас і в неї вже є досвід справлятися із невизначеністю, тобто спиратися на пережитий досвід.

“Казати: “Ти можеш справитися з невизначеністю і ти кожен раз з нею добре справлявся в минулому”. Це принцип нашого життя тепер – хай живе невизначеність”.

Те, що допомагає – зосередитися на тому, що є тут і тепер, а не на переживаннях за майбутнє.

• Нав’язливі думки та погані спогади

Коли в дитини неконтрольовано або, наприклад, через різки звуки виникають погані спогади та думки про жахи, які вона пережила, можливо застосувати техніки заземлення, які допоможуть повернути собі відчуття безпеки.

Перша техніка: активація відчуттів, які допомагають відчути реальність тут і зараз: що ти чуєш, що ти бачиш, чим тобі пахне?

Друга: пояснити, що спогади, які травмують, – це небажані думки, і ми можемо їх заміняти бажаними думками.

“Кожен раз, коли тобі приходить думка або страшна картинка, яку ти бачив, коли тікав з жахливого місця, у своїй голові її можна замінювати приємною картинкою, наприклад, спогадом про море або про гарне свято, гру з друзями.

Щось, що допоможе змінити відчуття страху.

І останнє: важливо пам’ятати про сон, харчування та відпочинок, що є одним з перших наших базових ресурсів.

У разі, якщо Ви відчуваєте, що підтримка потрібна Вам або Вашим дітям, важливо не зволікати та звертатися до психологів за фаховою допомогою.

Автор статті: практичний психолог лікарні Вєсєлова Т.Ю.